Індустріальні зони: які зміни принесе новий закон -- Finance.ua

Нещодавно Президент України підписав закон № 4961 про індустріальні парки, яким значно знімається бюрократія та розширюються можливості для бізнесу.

Індустріальні парки (ІП) -- зовсім не нове економічне утворення для нашої країни і досвід їхньої роботи вже напрацьовано впродовж багатьох років. ІП -- це спеціально облаштовані території з готовою інфраструктурою, де діють значні податкові, митні та технічні пільги для бізнесу.

Раніше ІП мали ліміти щодо площі -- до 1 тис. га. Відтепер це обмеження знято. Керуючі компанії таких парків також отримали змогу залучати фінансування, зокрема за програмою "Доступні кредити 5-7-9%".

Процедури суборенди ділянок для резидентів стали більш зручними, оскільки тепер не потрібно щоразу отримувати погодження від орендодавця. Введено суворий контроль, який забороняє участь компаній, пов'язаних з країною-агресором або підсанкційними особами. У разі, якщо парк не надає звіти протягом двох послідовних періодів, він буде виключений із державного реєстру.

У процесі повномасштабного вторгнення функція ІП зазнала суттєвих змін. Тепер вони стали своєрідним засобом для забезпечення виживання та захисту.

Простір для вашої реклами

Так, підприємствам із прифронтових зон потрібно переїжджати, а ІП пропонують їм готову інфраструктуру. Західні регіони стали ключовими хабами, тому саме там кількість ІП стрімко зростає.

Наразі резиденти ІП мають можливість отримати пільги у вигляді звільнення від ПДВ та митних зборів при імпорті нової техніки, а також користуватися звільненням від податку на прибуток на період до 10 років. До того ж, держава компенсує до 50% витрат на підключення до інженерних систем.

Для ефективного виготовлення безпілотників, радіоелектронної боротьби та броньованої техніки необхідні закриті промислові зони з стабільним енергозабезпеченням, що робить такі парки ідеальними для цих цілей.

Заводи та ІП дають тисячі робочих місць. Це яскраво ілюструють парки у Закарпатті, де на їх виробництвах працюють понад 2 тис. людей.

Існує ще одна важлива стратегічна мета для ІП, що полягає в їх активній участі в програмі "Зроблено в Україні" – це перехід від експорту сировин (такі як зерно та руда) до виробництва готової продукції з високою доданою вартістю на території країни.

Згідно з даними Міністерства економіки, в Україні на сьогоднішній день налічується понад 120 індивідуальних підприємців, і процес створення нових продовжується активно, незважаючи на військові загрози.

Державна фінансова допомога є ключовим інструментом програми "Зроблено в Україні". У бюджеті на це закладається чимало грошей, основним розпорядником яких є Мінекономіки через державні банк-партнери -- Укрексімбанк, Ощадбанк та ПриватБанк. Хоча фактично фінансування для конкретного парку чи резидентів є не таким великим.

Ця підтримка поділяється на два основні напрямки, що фінансуються у вигляді безповоротних грантів: розвиток інфраструктури (до 150 мільйонів гривень) та відшкодування витрат на підключення до мереж (150 мільйонів гривень).

З першого напрямку гроші виділяються керуючим компаніям на будівництво інфраструктури -- прокладання доріг, підведення залізничних колій, будівництво газогонів, водоводів тощо.

З другого напрямку держава покриває до 50% вартості приєднання до електричних, газових та інших мереж. Для деокупованих та прифронтових територій діють пільгові умови і держава фінансує до 80% вартості.

Ось новий варіант тексту: Умови є такими: протягом трьох років отримувач зобов'язаний звести в парку не менше 5 тисяч квадратних метрів промислових об'єктів та залучити не менш як двох фактичних резидентів.

Якщо керуюча компанія взяла гроші, але не виконала умови, то вона повинна повернути їх назад до бюджету. Держпрограма активно працює і Мінекономіки вже виділило кошти ІП "Хмельницький" (будівництво трансформаторної підстанції та електричних мереж), ІП "Коростень" (будівництво залізничних колій), ІП "Вініндарстрі" (фінансування та прокладання магістральних доріг всередині промислової зони).

Lviv Industrial Park (Львів) є одним із найбільших та найвідоміших інвестиційних проєктів в Україні, який реалізується інвесткомпанією Dragon Capital у промисловій зоні "Рясне-2". Цей проєкт отримав фінансування від міжнародних донорів, зокрема від Європейського банку реконструкції та розвитку, на суму понад 24 мільйони доларів. Перша черга логістичного комплексу вже успішно запущена в експлуатацію. Важливою особливістю цього парку є ексклюзивне страхування інвестицій від воєнних ризиків, що привертає увагу західних резидентів.

Ще одним вдалим проєктом є ІП "Біла Церква", де зведено більше 36 тисяч квадратних метрів промислових площ, а також забезпечено всі необхідні комунікації. На території індустріального парку активно функціонують як українські, так і міжнародні компанії, серед яких фінська фірма Peikko, що спеціалізується на виробництві металевих будівельних конструкцій.

Формація "Сигнівка" (Львів) -- комунально-приватна промзона у Львові, яка перетворилася на потужний кластер. Спеціалізується на меблевому виробництві, текстилі, пакуванні, металообробці та машинобудуванні. Сюди релокувалися десятки підприємств із зони бойових дій на Сході України.

Volia Agri-Food Park (Вінниця) -- один із найперших агропродовольчих ІП України. Він спрямований на перероблення сільгосппродукції та створення харчів з високою доданою вартістю.

"Захід Ресурс" (Львівщина) — це приватне підприємство, розташоване на межі з Європейським Союзом. Воно володіє значними площами складів та виробничих приміщень, а також має повністю автономну систему енергозабезпечення.

Микола Сюсько, експерт з регіонального розвитку, ексзаступник голови Закарпатської ОД наголошує, що для територіальних громад ІП -- це велика "золота жила" у вигляді податку на доходи (ПДФО), нових робочих місць для місцевих та ВПО, а також розвитку сфери послуг навколо кожного заводу.

Ігор Гужва, економіст, експерт з промислової політики вважає, що великі підприємства більше не прагнуть купувати землю у мегаполісах, де немає вільних потужностей електрики, а у ІП вона є. На його думку, завдяки паркам, інвестиції йдуть у невеликі містечка (Чортків, Коростень, Перечин чи Мукачево) і таким чином ІП залишається основою їхньої життєдіяльності та люди не виїжджають: стимулюється відкриття невеликих сервісів та будується житло.

Анатолій Кінах, голова Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП), підкреслює, що створення нових виробництв у спеціалізованих парках, зокрема на заході України, відкриває можливості для виробників безпосередньо інтегруватися в європейські та глобальні ланцюги постачання. Він вважає, що інноваційні підприємства створюють умови для виготовлення складних компонентів, електротехнічної продукції та перероблених товарів, які можуть миттєво надходити на експорт до ЄС, уникаючи додаткових витрат на транспортування.

Зосередження значної кількості ключових підприємств в одному місці перетворює ІП на привабливу мету для ворожих безпілотників і ракетних атак. Один вдалий удар здатний зупинити діяльність відразу кількох заводів.

Існують серйозні екологічні виклики: новий закон значно полегшує технічні процеси. Зменшення контролю і наближення великих корпорацій до житлових районів або природоохоронних територій може швидко призвести до забруднення водних ресурсів, атмосферного повітря та ґрунтових покладів.

"Спрощення умов для інвесторів саме по собі не є проблемою. Питання в тому, чи варто разом із бюрократичними процедурами прибирати механізм, який дозволяє державі заздалегідь побачити сукупний вплив майбутньої промислової території на довкілля та людей", -- вважає Юрій Задорожній, експерт із суспільно-політичних питань ГО "Екоклуб".

Експерт закликає комітет Верховної Ради, що займається екологічною політикою та природокористуванням, а також комітет з економічного розвитку, терміново розробити законодавчий проект, що вноситиме зміни до Закону України "Про оцінку впливу на довкілля". Цей проект передбачає повернення облаштування індустріальних парків до списку видів планованої діяльності та об'єктів, які можуть суттєво впливати на навколишнє середовище та підлягати оцінці їх впливу.

Роман Нейтер, дослідник Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки (KSE), вважає, що надання значних податкових пільг може призвести до виникнення недобросовісної конкуренції та податкового арбітражу. На його думку, великі корпорації здатні юридично переміщувати свої виробничі потужності всередині спеціальних економічних зон або штучно перенаправляти прибутки туди, що дозволяє їм повністю уникати сплати податків до державного бюджету, не створюючи при цьому нових продуктів.

Експерти громадської ініціативи "Голка" вважають, що оскільки до переліку дозволених об'єктів у межах ІП додали хостели, готелі та заклади сфери послуг, виникає великий ризик забудови території житловими висотками. Так, забудовники можуть отримувати землю під виглядом ІП з усіма податковими пільгами та комунікаціями коштом держави, а замість заводів будувати комерційну житлову нерухомість.

В історії України є велика кількість так званих "паперових" парків, які свого часу гучно і парадно відкривалися, проте нічого там не робилося. Тому Кабмін проводить останнім часом чистку таких ІП. Хоча умови зараз стали жорсткішими, ризики появи таких парків все ж таки існують.

По-перше, існує так звана трирічна лазівка, адже закон вимагає, щоб протягом цього періоду було збудовано 5 тисяч квадратних метрів виробничих приміщень і залучено двох резидентів. Це досить великий термін, і протягом цих років територія може залишатися абсолютно вільною від цехів.

По-друге, юристи вважають, що будь-яке невиконання умов (той же брак резидентів) керуюча компанія може списати на обставини непереборної сили через воєнний стан. А це дозволить такому парку роками залишатися саме "паперовим".

По-третє, формальне виконання умов. Так, керуюча компанія навпаки може швидко виконати умови закону: звести з дешевих сендвіч-панелей ангар і зареєструвати як резиденти дві свої ж підставні фірми. Таким чином, юридично умови виконано, а фактично -- це "паперовий" ІП, який нічого не виробляє.

Основна різниця полягає в тому, що європейські парки створюються як сталий екологічний та цифровий простір, в якому держава бере на себе всі ризики. Натомість в Україні інститут партнерства (ІП) слугує засобом для виживання в умовах кризи, зокрема в умовах війни.

Так в ЄС ІП проєктується як єдиний механізм. Приміром, якщо у парку є хімічний завод, який виділяє очищену воду, то поруч будують підприємство, яке потребує цієї води для охолодження чи підігріву. В Україні парки формуються за принципом "хто перший прийшов і купив ділянку".

У європейських країнах місцева влада коштом європейських фондів спершу зводить дороги, будує залізницю, потужності світла, очисні споруди, а потім шукає інвесторів.

В Україні громади мають лише голу землю і у них бракує грошей, тому інвестор змушений сам цим займатися або якийсь приватник за допомогою не таких вже великих грошей, наданих від грантів Мінекономіки.

Зрозуміло, що в умовах жорстокої війни українські інституційні партнери не можуть дотримуватися чіткої європейської моделі чи практик. Проте варто зазначити, що така ситуація спостерігалася ще до початку повномасштабного конфлікту. Багато інституційних партнерів залишалися в рамках "паперової" діяльності або користувалися пільгами, фактично не приносячи значного внеску в розвиток держави та економіки.

Також практика роботи ІП свідчить, що навіть у мирні часи до парків майже не приходило іноземного капіталу.

Кілька фахівців вказують на те, що в даний момент держава фактично формує вигідні умови для перерозподілу внутрішнього бізнес-середовища, замість того щоб залучати іноземні інвестиції.

Критики реформи зазначають, що реальну вигоду від створення парків отримує не стільки дрібний чи середній виробник, скільки кілька великих приватних девелоперських компаній. А вони завжди мають колосальні гроші для викупу землі та управління цими зонами. Дрібному локальному бізнесу зайти в такий парк важко, оскільки керуючі компанії виставляють високі вимоги до орендарів або масштабів виробництва.